Вода там глибока. Кораблі стають більшими. А ставки? Хмарно.
Іран вважає, що намацав задушливий прийом. Оманська протока завжди була геополітичним порохом, вузьким каналом, через який проходить чверть світової нафти. Але тепер стратегія виглядає інакше. Агресивніше. Ризикованіше.
Джошуа Кийтинг вказує на очевидну, але річ, що часто не береться до уваги. Не можна просто задушити світову торгівлю та вийти сухим із води. Географія грає на руку захиснику. Технології – стороні супротивника. Сили Ірану вражають. Дрони та човни. Маленькі, швидкі, численні. Але проти потужної морської держави? Це дуже сумнівна стратегія.
Ось у чому проблема цього плану.
Удар у відповідь неминучий. Не лише з боку США. Але й від союзників. Від ринків. Ціни злітають. Ланцюжки поставок спотикаються. Усі ненавидять волатильність. Усі відбиваються.
То навіщо взагалі це пробувати?
Можливо, вони хотіли одержати важелі тиску.
Можливо вони недооцінили реакцію.
Завжди є надія, що стримування спрацює. Що інша сторона моргне першою. Але тут тактика «морганія» не працює.
Не можна загрожувати кровоносній системі світової економіки, не ставши у своїй її головною мішенню.
Це проста фізика, яка застосована до дипломатії. Толкни досить сильно – щось зламається. Зазвичай того, хто штовхає.
Це помилка у розрахунках?
Швидше за все.
Чи все вже програно?
Побачимо.
